На порох розітріть мене -
Я проросту кущем калини,
Бо невмируща я, Галина,
Як Україна!
Сьогодні українській поетесі, піснярці,журналісту й педагогу, нашій землячці Галині Калюжній (1958-2011) виповнилося б 60 років.
"... В літературу пані Галина йшла через Білоцерківське літературне об'єднання - студію "Заспів", у якому пройшла початкову школу літературної майстерности. Тут таки, у Білій Церкві, мала перші публікації у міськрайонній пресі, виступи пред читацькою аудиторією і визнання свого таланту. І тут таки зрештою відбулася презентація її першої поетичної книжки в рамцях щорічного фестивалю поезіїї "Веселки над Россю-98". І як літератор, і як фахівець-філолог прислужилася популяризації українського письменства, а як член Товариства української мови (нині - ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка) стала в оборону рідного Слова ...
Вірші Галини Калюжної прозорі, як сама щирість, і ліричні, як любов. Назвали б ці риси визначальними, якби не було в них присутнє те, чого не виказать словами - поезія. Бо й справді, чому ті слова в одних вустах мертвіють, з інших - запалюють? До того ж іще мелодійність, яка уможливила співтворчість її з метром української пісні Павлом Дворським, як кажуть, промовляє саме за себе, бо увінчалось лауреатством на всеукраїнських конкурсах "Шлягер-97" та "Шлягер-98".
Лірика Галини Калюжної при позірній аполітичності і "вселюдськості" глибоко патріотична, заангажована на духовне відродження української людини, покликана "самих себе - у себе! - відмолить" від ординців, які "не повигибли. Вони у наших душах випасають коней!"...
Володимир Іванців (із книги "Подолання синдрому Гоголя", - Біла Церква: Альманах "Біла Церква", 2006. - С. 54-55.).
