Галина Калюжна : з Білою Церквою в серці

На порох розітріть мене -

Я проросту кущем калини,

Бо невмируща я, Галина,

Як Україна!

 Сьогодні українській поетесі, піснярці,журналісту й педагогу, нашій землячці Галині Калюжній (1958-2011) виповнилося б 60 років. 

  "... В літературу пані Галина йшла через Білоцерківське літературне об'єднання - студію "Заспів", у якому пройшла початкову школу літературної майстерности. Тут таки, у Білій Церкві, мала перші публікації у міськрайонній пресі, виступи пред читацькою аудиторією і визнання свого таланту. І тут таки зрештою відбулася презентація її першої поетичної книжки в рамцях щорічного фестивалю поезіїї "Веселки над Россю-98". І як літератор, і як фахівець-філолог прислужилася популяризації українського письменства, а як член Товариства української мови (нині - ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка) стала в оборону рідного Слова ...

      Вірші  Галини Калюжної прозорі, як сама щирість, і ліричні, як любов. Назвали б ці риси визначальними, якби не було в них присутнє те, чого не виказать словами - поезія. Бо й справді, чому ті слова в одних вустах мертвіють, з інших - запалюють? До того ж іще мелодійність, яка уможливила співтворчість її з метром української пісні Павлом Дворським, як кажуть, промовляє саме за себе, бо увінчалось лауреатством на всеукраїнських конкурсах "Шлягер-97" та "Шлягер-98".

      Лірика Галини Калюжної при позірній аполітичності і "вселюдськості" глибоко патріотична, заангажована на духовне відродження української людини, покликана "самих себе - у себе! - відмолить" від ординців, які "не повигибли. Вони у наших душах випасають коней!"...

                    Володимир Іванців (із книги "Подолання синдрому Гоголя", - Біла Церква: Альманах "Біла Церква", 2006. - С. 54-55.).

Очима проліска

Очима проліска вдивляюся у світ ...

Ні мітки не порушивши, ні в слід

Нічийний не вступаючи недбало,

Ні літньої не крадучи забави

Пишатися і тішитись зеленим,

Ні зупинивши тих, хто йшов від мене,

Ні перепливши в лівого на правий,-

Я скрізь і з усіма, і в кожній правді,

І у неправді кожній - знову я

Себе знаходжу ... То душа моя

Мандрує, як мандрівочка весняна,

І над чумацьким возом пропливає

Повільно, щоб дослухатись до пісні,

Легенько підлітає до вогню ...

Схиляючись до золотої тисняви,

Черпне кулеші з польової миски ...

І знову небо над душею високо!

І знову я між тишами стою,

І знову очі проліска з дитинства

Вигукують загублене у часі,

Вишукують прив'ялі моріжки ...

І ніч, немов хрущі білоцерківські,

Втинається у проміжок міжчасся,

Як повна жменя хрущиків, як щастя,

Що голосом дитинства шелестить ...

Уже тепер давно "до запитання"

На цю адресу писані листи ...

Мене в оту мандрівку відпусти,

Поважний часу роздумів і згадок!

Там бабця Олександра на четвертий

Панельний поверх пиріжки несе,

Протупавши із п'ятого у перший

Нової забудови, де сусіди

Так вилітали із нажитих місць,

Як ми, "по зносу хат", із Леваневського ...

А місто - "як картинака"! - БІЛА ЦЕРКВА!

Це тут моє народження збулось,

Задумане ще там, у Небосвіті,

Коли я маму вибрала земну

Із іменем промовистим - Марія!

Як музика мені торкнула вії,

Як сонце перехлюпнулось в весну,

Я попід серцем мамину надію

Вже літ і літ під зорями несу ...

В очах-зірках ріднесенької мами

Цвіте мій світ пісенними рядками!..

Очима проліска вдивляючись у світ,

Я на тепло - теплом відповідаю

Усім, хто доторкнувся і зігрів ...

Наш світ земний Господь благословляє!..

Нам білим цвітом квітне-ожива

За Ярославом мудра Біла Церква,

Коли в життя вбрідаючи, як в Рось,

Ми потім і Дніпро перепливаєм -

Сміливі, і завзяті, й запальні ...

та знає серце : пам'ятає хтось

У тих краях, які - не забуваєм! 

                 Галина Калюжна