Творчість наших читачів

  Друзі, знайомтесь : Ганна Лук'янівна Добровольська, наша читачка, за фахом - вчитель  української мови та літератури. Нині вона на пенсії, з улюблених захоплень - читання книг. Пані Ганна обожнює українську поезію й сама пише вірші, які часто читає на зустрічах у клубі "Водограй". Ганна Лук'янівна люб'язно поділилася кількома віршами й з нами : 



Визнання любові

Під сонцем запроміненим встає
моє трудяга-місто Біла Церква.
Завжди красою радує мене,
Краса ця - не старіє і не меркне.
Отут я піднімаюсь кожен день,
Життя його - й мого життя основа.
А мудрий Ярослав, - він велетень,
він наймудрішого для нас шукає слова,
яке б мій край завжди і повсякчас
плекали не лише словами-римами,
а працею, - що і підносить нас
до зоряних небес. Незримо
тоді спускається на землю благодать,
бо кожен з нас під зорями зростає.
І доля й щастя - все одне у нас
з тобою, Біла Церкво, рідний краю.
Люблю тебе, люблю твоїх людей, 
з якими я ділю і хліб, і воду.
І по життю мене завжди веде
моя закоханість у твою юнь і вроду.
Ідеш ти молодо до свого тисячоліття,
хоч і туман припав уже до скронь.
І стелиться розлоге розмаїття -
порив високий шалу! Як вогонь!..
летить на землю з вишень білий цвіт,
вкриває землю квітом- пелюстками.
Добра тобі і щастя! Много літ!
Й краси, - що не зникає із роками.



Молодик
У неба народився молодик -
маленький, золотий і гострочолоий.
І Всесвіт зачудовано проник
небесним світлом всього виднокола.
Маленький місяць на сосну приліг,
задерши ріжки до зірок як долі,
А ті скидають ниті золоті
молодикові - у його долоні.
Його колише березневий вітер,
його цілують зорі - ягідки.
І хочеться із ним нам порадіти,
і хочеться утвердити думки :
реальна це картина, а чи - ні,
все справжнє в цьому Всесвіті правічно?..
І сутінки посереду світів
розірвуть нить між днем і ніччю.
- Реальне, - каже хлопчик-молодик
- усе реальність : я, і зорі, й небо,
і березневий загадковий лик.
- А грішми не трусіть ... не треба.
Я із весною молодістю поділюсь.
Ми вдвох уп'ємось весняного трунку.
А потім із зорею обіймусь
й полинемо хмарками-візерунками.
І зачерпнім долонями водиці
у джерелі, що між корчів блищить
І збереже веселка таємницю  -
молодика і повнолуння мить ...




    
  Сергій Суворов, шанувальник гри в шахи, мешканець м. Києва, був присутній на заході нашої бібліотеки, присвяченому Міжнародному дню шахів, котрий проходив у парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка. Під враженням від зустрічі у нього народилися такі поетичні рядки:




"Життя - це партія в шахи"
Без сожаленья, что не Нобелевский лауреат,
Двигаюсь то в бок, то вперёд, а то и назад.
Шагаю по этой доске чёрно-белой,
Шепчу гипнотическое:"Поставлю мат!".
Благодарю индусов за появление этой игры
И возмущаюсь, двигаю слабо до той поры 
Фигуры,
Особенно те, что белого цвета.
Не важно - зигзаг коня или прямолинейность туры.
Зря так слаб был тогда 
Индийский король, когда придумал шахматы.
Его роль труслива: 
Услышав пугающее "шах!",
Скрывается, как от хлопка ладони, моль.
Пешка дошла до важной последней черты -
Смысл этой игры,
А по-моему - суеты.
Может теперь превратиться в любую фигуру,
Как человек, который вышел из пустоты.

*  *  *

Немає коментарів:

Дописати коментар