Він серце "за так" віддавав ...

    Сьогодні - 81-а річниця від дня народження поета, прозаїка Анатолія Кисліцина

(1936-2001) .

   Зі спогадів Віктора Міняйла про Анатолія Полікарповича: " ... ми з ним знайшли спільну мову й таке взаємопорозуміння і симпатію, що я за дуже короткий час, може, вперше в житті, відчув у ньому справжнього друга, а згодом навіть побратима. Щирість і повага були в нас обопільними, а моя впевненість у довершеності його поезії стала абсолютною".

Кілька віршів Анатолія Кисліцина в перекладі Володимира Іванціва пропонуємо вашій увазі:

На жердочку ранкової зорі

Зривалися-злітали сизарі,

Спускалися, лоскочучи хмарки,

І сипались на дах наш залюбки.

Тоді два пальці в зігнутий язик

Недбало, все ж поквапливо впираю

І гострим кличем зграю відриваю

Від гнізд затишних

О тріумфу крик!

Рубають крила пиху висоти,

І з неба -оплески-

мені. Не червонію

І щось кричу. Й неясно розумію:

До неба приміряюсь дорости.

       *   *   *

Там, де трави-отави скошені,

Де на вітрі дзвенить стерня,

Прокидається пісня осені,

Пісня ясного дня.

День до денця спиваю поглядом,

Спокій; тільки. як наслання,

Цвіркуном зі стежечка - поквапом

Пісня щемного дня.

Пам'ять - іскра в давно минулому:

Зблисне іній, та наповня

Пісня осені в серці чулому

Спокій білого дня.