понеділок, 24 вересня 2018 р.

Михайло Чалий - провідник духовності в Україні

24 вересня 1816 року народився український педагог і громадсько-культурний діяч, літератор, перший біограф Тараса Шевченка Михайло Корнійович Чалий.

 "Переломним моментом в історії Білоцерківської гімназії було директорування в ній у 60-х роках XIX століття відомого педагога, літературного діяча Михайла ЧАЛОГО.
  Михайло Корнійович Чалий народився 1816 р. у родині міщан у Новгород-Сіверському Чернігівської губернії. До 10 років хлопчик виховувався вдома, великий вплив на формування його світогляду мав дід Олексій. За спогадами Чалого, той прожив без одного місяця сто років. Саме завдяки дідові хлопцю передалася любов до України. З козацьких пісень, виконуваних кобзарями, малий пізнавав минувшину своєї батьківщини. Будинок Чалих відвідували не тільки купці та дрібні чиновники, а також, із поваги до діда Олексія, бували й вельможні  пани. У дитинстві Михайло шанобливо ставився до кріпаків та селян-наймитів, у нього не було приятелів серед дворян та купців. Повагу до бідняків він успадкував від своєї матері - вона завжди годувала їх борщем, хлібом та молоком .
 У 1827-1828 рр. Чалий навчається в приватній школі Новгород-Сіверського, після чого вступає до місцевого повітового училища  (у 1833 році воно реорганізоване в семикласну гімназію). Тут він навчався разом із майбутнім видатним українським педагогом Костянтином Ушинським.
   1838 року помер батько Михайла Чалого, і хлопець залишився найстаршим у родині, яку йому необхідно було підтримувати. Незважаючи на труднощі, у 1840 році  талановитий випускник Новгород-Сіверської гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира, по закінченні якого, 9 вересня  1844 року, Михайло Чалий  був призначений учителем російської мови Вінницької гімназії . Їдучи до Вінниці, молодий педагог побачив невеселу картину життя тодішньої Наддніпрянської України: бідні села, змучені обличчя людей - уся це, за його спогадами, свідчило про кріпацьку неволю.
   Вінницька гімназія розташовувалася в будинку колишнього єзуїтського монастиря, приміщення закладу було в поганому стані. Михайло Корнійович же мешкав у кімнаті, що, за його словами, мабуть, була колись келією. Що він тільки не викладав у гімназії -  і російську, і слов’янські мови та латину, й історію давнього Сходу . Одноманітна робота у Вінницькій гімназії для Михайла Чалого, як людини творчої, була нудною. Він не сприймав звичних,  часто  шкідливих розваг деяких своїх колег по службі, які доволі беззмістовно  проводили дозвілля. Чалий не відвідував подібних вечірок, а шукав заняття, які приносили б йому творче натхнення: він любив прогулянки на природі, милувався пейзажами на околиці Вінниці, часто заходив до бібліотеки, де читав книги та журнали. Листуючись із київськими друзями, Михайло Чалий ділився думками з приводу того, як йому вдавалося вдосконалювати вдосконалював свої педагогічні знання, надсилав свої вірші.
   У Вінницькій гімназії Михайло Корнійович не міг повністю реалізувати себе як педагога: розпорошуючись на викладання аж надто великої кількості предметів, він не мав змоги зосередитися на навчанні учнів словесності, а на цьому вчитель розумівся дуже добре . 
   24 березня 1845 року Чалий був переведений до Немирівської гімназії на посаду вчителя  російської словесності. Тут він,  як і в інших закладах,  висловлював власну думку, захищав бідних гімназистів, особливо селянських дітей. Майбутній директор Білоцерківської гімназії знав і любив мистецтво, був переконаний у необхідності естетичного виховання дітей, про це він писав у статті «О важности эстетического воспитания в общественном образовании юношества». На думку Чалого, головне для людського устремління – всебічний духовний розвиток; педагог визначив три головні чинники духовного життя людини: істина, добро і краса.
   Михайло Чалий цікавився всіма тогочасними суспільно-політичними подіями в Україні, зокрема, знав про виникнення в 1846 році Кирило-Мефодіївського товариства, до створення та діяльності якого поставився позитивно, особливо ж схвальні відгуки викликали ідеї просвітництва, єднання слов’ян та вивчення старовини. Він написав кілька невеликих книжок про минувшину, але знищив їх, побоюючись переслідувань із боку уряду.
   Наприкінці 1851 року Чалий намагався влаштуватися службовцем у Петербурзі, але освічених людей тогочасний Петербург не потребував. Повертаючись звідти, Михайло Корнійович ледь не загинув: загорілося колесо брички, і тільки щасливий випадок урятував йому життя .
   17 серпня 1852 року М. Чалий був переведений до 2-ї Київської гімназії на посаду вчителя словесності. Пізніше, 9 серпня 1858 року, призначений інспектором цього ж закладу. А з 26 жовтня 1860 по 16 вересня 1861 р. виконував обов’язки директора училищ Київської губернії та директора 2-ї Київської гімназії  .
   Михайло Чалий жив і працював у часи бездержавності України, коли  навіть згадка про неї та її діячів каралася. І хоча він відверто не виявляв своєї прихильності до українства, але з багатьма українськими діячами підтримував зв’язки, зокрема, приятелював з Іваном Сошенком. Після смерті його дружини Чалий запросив художника працювати до Києва. Саме Сошенко, як уже зазначалося, познайомив Чалого з Тарасом Шевченком. 
  Михайло Чалий разом з Іваном Сошенком та іншими українськими інтелігентами був на перепохованні поета. Біля труни Тараса Шевченка Чалий прочитав промову. Після цієї події його кар’єра в Києві закінчилася. 19 грудня 1861 року наказом міністра народної освіти М. Чалий був призначений директором Білоцерківської гімназії. За його ж спогадами, до Білої Церкви їхав із невеликим бажанням. Для нього таке «підвищення» було, по суті, засланням - Михайла Чалого змусили покинути Київ.
   2 лютого 1862 р. Михайло Корнійович  через Васильків приїхав до Білої Церкви возом із прив’язаною до нього коровою. Поселився  при гімназії в квартирі, де вже кілька років не робився ремонт. Зустріли нового директора  не дуже привітно, особливо - власник Білої Церкви Владислав Браницький. Граф назвав його «хлопоманом, який усіх селян збунтує» . Браницький був проти того, щоб Чалий займав посаду директора гімназії, але призначення вже відбулося.
   Директорування Михайла Чалого в Білоцерківській гімназії припало на час змін у загальнодержавному устрої Російської імперії, коли виникла нагальна потреба вирішення соціальних, національних та культурно-освітніх питань. Білоцерківська гімназія ж на той час була вельми заплутаним вузлом різноманітних проблем. Вона мала не дуже хорошу репутацію через слабкість матеріальної бази, низькі  результати навчально-виховного процесу. Пояснювалося це передусім невдалим викладацьким складом та недбалим керівництвом закладу. Деякі вчителі утворили своєрідну «олігархію», яка чинила спротив змінам, розпочатим новим директором. Микола Пирогов, відомий лікар та педагог, який довгий  час був попечителем Київського навчального округу, відвідавши гімназію в Білій Церкві, мав намір перетворити її на штрафний заклад, куди б звозили малолітніх злочинців . Втім, творча і наполеглива діяльність нового директора докорінно змінила ставлення освітянського начальства до цього закладу. Незважаючи на різні перешкоди, Михайлові Чалому вдалося значно оновити педагогічний склад. У гімназію прийшли молоді здібні педагоги -  здебільшого колишні учні Чалого з 2-ї Київської гімназії та інших закладів.
   За новопризначеного директора ситуація  в Білоцерківській гімназії значно покращилася: припинилися інтриги, були започатковані вечірки, на які вчителі збиралися не для того, аби повечеряти та пограти в карти, а щоб провести різні дискусії, колективно почитати журнали та обговорити педагогічні новини. За короткий час директорування Михайла Чалого поліпшився й стан навчальних аудиторій: у гімназії з’явилися добре оснащені фізичний та природничий кабінети, збагатилися учнівська та учительська  бібліотеки. Заклад став одним із найкращих у Київському навчальному окрузі. 
   Правобережна Київщина після другого поділу Речі Посполитої (1793 р.) стала ареною боротьби між царським російським урядом та місцевими поміщиками, поляками за походженням. З часів Катерини II росіяни будь-якими засобами намагалися витіснити звідси поляків та полонізованих кількома століттями раніше українців. Одним із таких засобів була русифікація краю .
   Білоцерківська гімназія належала до тих навчальних закладів південно-західного регіону Російської імперії, де вихованців римо-католицького віросповідання було набагато більше, ніж православних. У містечку на шість тисяч православного люду припадало дві церкви, які, незважаючи на свою просторість, ледве вміщували парафіян. Вихованці гімназії православного віросповідання відвідували найближчу до закладу церкву Преображення Господнього. Але через велике скупчення вірян наглядачі не могли прослідкувати за учнями, які нерідко зневажливо ставилися до виконання релігійних обов’язків. До того ж, деякі з православних учнів, чиї батьки належали до різних конфесій, минали церкву й ішли до костьолу . Щоб зменшити польський вплив у гімназії та поліпшити православне виховання учнів, Михайло Чалий домігся відкриття гімназійної церкви Архипа та Філімона, яка була освячена 25 лютого 1868 року.
   Для перетворення переважно польськомовної гімназії на російськомовну Михайло Чалий застосовував різноманітні підходи. Спочатку він боровся за покращення викладання російської мови, а згодом домігся припинення викладання польської. Ще одним дієвим кроком стало залучення до рядів гімназистів місцевого - не польського походження -населення. Це були хлопці переважно з українських селянських та міщанських родин, а також діти з єврейських сімей. Оскільки їхні знання не відповідали вимогам вступу до гімназії, М. Чалий домігся функціонування при гімназії однокласного парафіяльного училища, яке відкрилося в 1863 році й було своєрідним підготовчим класом. Також за його клопотанням у гімназії в 1864 році була заведена так звана «синя книга», куди заносилися пожертви на стипендії для селянських дітей - майбутніх гімназистів. Якщо в 1863 році гімназистів-селян у закладі було 6, то на 1869 рік їх уже стало 41 . 
  15 листопада 1869 року Михайло Чалий був переведений на посаду директора Ніжинського ліцею князя Безбородька та Ніжинської гімназії. У 1875 р. він звільнився зі служби й вийшов на пенсію . За заслуги по службі М. Чалий був у різні роки нагороджений орденом святого Станіслава ІІ ступеня, орденом святої Анни ІІ ступеня, орденом святої Анни ІІ ступеня з імператорською короною, орденом святого Володимира ІІІ ступеня, і це при тому, що, як уже зазначалося, він був у Білій Церкві на засланні.
   По закінченні педагогічної служби Михайло Чалий оселяється в Києві й починає літературно-публіцистичну діяльність, впорядковує свої спогади. Тоді ж з’явилася його головна праця - біографія Тараса Шевченка. Із коментарів до цього життєпису  можна відстежити  й погляди самого Чалого, а  також і ті процеси, які відбувалися в тогочасному суспільстві. 
Ідеали талановитого педагога й публіциста М. Чалого формувалися в 50-ті роки XIX століття - у часи народництва, козакофільства та боротьби за звільнення народу від кріпацтва. Довготривале виконання обов’язків державного службовця в тогочасних суспільно-політичних умовах вплинуло на формування його життєвих позицій і переконань. Так, Михайло Чалий був упевнений, що нечисленна інтелігенція не може зробити кардинальних змін. Крім того, у різні періоди життя простежуються суперечливі погляди і на українство, до якого, попри несприятливі умови, він усе ж був прихильним. Особливо це простежується в його ставленні до Тараса Шевченка. 
   Як уже зазначалося, М. Чалий займався літературою, публіцистикою. Так, 1882 року видано ґрунтовну біографію Кобзаря «Жизнь и произведения Т. Г. Шевченко».  У журналі «Киевская старина», постійним співробітником якого він був, Чалий надрукував першу частину своїх спогадів (1889 р.),  а в 1892-1893 рр. – другу їх частину. У 1900 році в цьому ж часописі опубліковані його спогади про 2-гу Київську та Білоцерківську гімназії. Серед інших праць М. Чалого слід згадати такі, як «И. Сошенко. Биографический очерк» (1877 р.),  «Записки украинца о польском восстании 1863 года», спогади про вчителя Білоцерківської гімназії Андрія Дикого та інші .
   У відділі рукописів Інституту літератури зберігся особистий архів Михайла Чалого, в якому є й спогади його двоюрідної онуки Маргарити Волковської. Вона згадує, що Чалий, на перший погляд, здавався людиною суворою, але насправді він був добрим і вимогливим педагогом.
   Михайло Чалий був одружений двічі. Перша його дружина, Надія Василівна Панова, - громадська діячка, учителька однієї з київських недільних шкіл. Саме вона разом із чоловіком у  родинній господі влітку 1859 року приймала Т.Г. Шевченка. Разом із М. Чалим була присутня на перепохованні Великого Кобзаря. Померла Надія Чала 1865 року в Білій Церкві. Друга дружина, Лідія Едуардівна (дівоче прізвище Левашова) - дворянського роду, була набагато молодшою за свого чоловіка. Лідія Чала зберігала сімейні архіви, дбайливо ставлячись до творчих надбань свого чоловіка. Померла вона вже за радянських часів.
   В останні роки життя Чалий, за спогадами деяких своїх сучасників, мало з’являвся на людях, відсторонився від громадського життя, навіть не ходив на панахиди по Тарасу Шевченку . А в пам’яті інших (як, приміром, згадував Дмитро Дорошенко – відомий історик, педагог, політичний діяч) він залишився «стародавнім козацьким полковником або й гетьманом… Таким же твердим, кремезним козаком був Михайло Корнійович у своєму довгому житті». 
   Помер М.К. Чалий 6 лютого 1907 року, похований у Києві".
          



   В публікації використано матеріал з книги "Історія Першої Білоцерківської гімназії в особах" під авторством Анатолія Бондаря та Бориса Смутка.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар