понеділок, 10 вересня 2018 р.

(Не)зрозумілий Довженко


Сьогодні виповнюється 124 роки від дня народження українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографа Олександра Довженка (1894-1956).

10 невідомих широкій аудиторії фактів з життя українського митця :
1. Сім'я
    Кінематографіст та письменник Олександр Довженко  відомий фільмами "Звенигора" (1927), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – "Україна в огні" (1943) і "Зачарована Десна" (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.
    Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19 - го – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, а батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй "Автобіографії". Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише "плач і похорон". З 14 - ти дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.
2. За кордоном
 У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917 - го року до 1923 - го років, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921- го року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922 - го року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало. Канцелярська робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”, – згадував він. 
3. Карикатурист
  Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США "Молот". Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926 - му роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і "спливли" вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.
4. Голлівуд
  У 1930 - му році Довженко поїхав представляти фільм Земля у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета Олександра Довженка”.
5. Природа
   З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 30 - х рр. його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля. Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це. Наступного дня спостерігав з вікна монтажної кімнати: йдуть два режисери якраз у напрямку до вугільної ями. Олександр Петрович загорівся від нетерпіння. Подумав, що зараз вони зупиняться, здивовані, почнуть міркувати, хто ж таку красу зробив. Але нічого подібного не сталося. Вони не звернули уваги ні на яму, ні на берези. Довженко пішов до них з’ясувати, в чому справа; запитав, чи нічого вони не помічають. Сказав, що посадив дерева. Режисери виправдовувалися – мовляв, зайняті, не помітили. На що Олександр Петрович їм відповів: “Висловлюю співчуття, так як не вийде з вас режисерів. Вам не вистачає бачення світу”.     Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.
6. Кохання
   У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914 - му році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була на шість років його молодшою. У 1917 - му пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але того ж року Варвару спокусив білогвардійський офіцер, з яким вона поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець кинув її, а Варвара повернулася в Україну. Довженко все ще любить її та у 1923 - му році взяв собі за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (у 1926 - му році), аби не бути тягарем. 
  З Солнцевою, відомою ролями у фільмах "Аеліта" та "Папіросниця", Довженко познайомився в Одесі. Незабаром Юлія кинула акторську кар’єру і почала спеціалізуватися на режисерській майстерності. Вона була асистенткою в багатьох роботах Довженка; досі не розвіяний міф про те, що Солнцева була приставлена ​​шпигувати за талановитим українцем. Також викликає суперечки і те, як вона обійшлася зі сценаріями чоловіка: ставши їх спадкоємицею, вона на власний смак зняла фільми "Поема про море" (1958), "Повість полум’яних літ" (1960), "Зачарована Десна" (1964).
7. Нереалізовані сценарії
   Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу, і навіть приступив до роботи. Завадила Друга світова війна. Те, що записував у щоденники Довженко, не могло бути відомим авторам книг та фільмів, створених на подібні сюжети пізніше. Так, Григорій Чухрай зняв у 1961 - му році фільм "Чисте небо" про радянського льотчика, який потрапив у німецький полон, – подібний сюжет за багато років до того описаний у Довженка. Ще один сюжет – про начальника табору знищення, який убив два мільйони людей, і захотів поговорити з 2000001 жертвою, російським солдатом, – став одним із епізодів повісті Михайла Шолохова "Доля людини". 
8. Самокритика
  Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.
   “Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво”, – також вважав Олександр Петрович. Студентам ВДІКу він розповідав, що без таланту гарний фільм не зробиш, проте, “у спритного режисера стільки “замінників таланту” – сценарист, оператор, актори тощо, – що іноді проходять довгі роки, поки його безпорадність стає очевидною”.
    Довженко любив повторювати жарт: талант як гроші – або він є, або немає, і тоді вже нічого не поробиш. 
9. Батьківщина

    Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.
    У 50 - их художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною й забрала віку. Незадовго до смерті, в 1956-у році, він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі в Москві.
10. Вітер
    Під час зйомок "Щорса" Олександр Петрович стояв у пшениці і, набравши повні легені повітря, свистів. Це було дивно ще й тому, що режисер ненавидів свист. Через кілька хвилин Довженко розкрив таємницю: “От ви не вірите, а я точно знаю, що варто так посвистіти, і з’явиться вітер. Відчуваєте – він вже з’явився. Скоро будемо знімати”.


Немає коментарів:

Дописати коментар