понеділок, 27 лютого 2017 р.

Жінка. Книга. Весна.

Одного ранку ви прокинетесь від дивного сяйва, що струмує з вікна. Воно наповнить домівку світлом, а душу – радістю й надією. Перший весняний промінь, такий яскравий, що до нього ще не звикли очі, видасться дивом, безпричинно-радісним дарунком долі. Чекання, довге зимове чекання завершиться надією. Це – закон природи. Й одвічна мудрість життя …
Жінка неодмінно помітить провесінь першою й розкриється назустріч їй, мов квітка. Адже Весна – найближча подруга Жінки, з нею приходить надія і безпричинна, та аж ніяк не менша від того, радість.
Радіо й телебачення ще захлинатимуться від подій і сенсацій. Чоловіки розпинатимуться за політику й економіку. Натовп ще метушитиметься у своїй звичній суєті. І лише Жінка у нім першою благовіститиме світові велику сенсацію – про повернення весни, пори надії, радості, любові.
Оновлення в природі – оновлення в серці, почуттях, мислях, діяннях. Тому бажаємо, аби саме ця весна була щедрою усім вам, дорогі жінки, на все добре, ніжне, високе.
Чого хочеться навесні? Звичайно ж, легкості, оновлення, наснаги та оптимізму! Доповнити атмосферу можуть лише хороші книжкові історії. Отож, зустрічайте весну з чудовими книгами, котрі щойно поповнили фонди нашої бібліотеки!
Як казала героїня одного з кінофільмів, якщо у чоловіків є свої справи, вони спокійно можуть зайнятися ними, адже книги, про які ми сьогодні говоритимемо, думаємо - більше зацікавлять жінок.

Нова книга видатного романіста, володаря титулу «Золотий письменник України» та численних відзнак конкурсу «Коронація слова» Володимира Лиса – роман «Діва Млинища». Цей твір є гідним ідейним продовженням  романів «Століття Якова» та «Соло для Соломії».
Хто вона, таємнича біла постать, яка іноді являлася мешканцям села Загоряни, що жили понад річкою Мережкою – на Млинищі? Від чого берегла, про що попереджала колись зникла в лісі нещасна закохана? Вона стала совістю для Панаса Терещука, який, жертвуючи своїм коханням, на довгих двадцять п’ять років солдатчини покинув Україну, аби привезти з переможеного наполеонівського Парижа старовинну мапу рідного села. Двісті років захована під стріхою батьківської хати, вона змінить життя недолугого історика Святослава Чишука … А між цими двома загорянцями будуть десятки зраджених і щасливих доль, зламаних і відчайдушно вирваних у смерті життів односельців, чиї історії змусять усміхатися і плакати, дивуючись вічній земній любові …
Надія Гуменюк – талановита українська письменниця, поетеса та публіцист з Волині, у творчому доробку якої понад тридцять книжок, відзначених багатьма престижними літературними преміями. Три романи письменниці стали переможцями Міжнародного конкурсу «Коронація слова»  -  «Янгол у сірому», «Енна» та «Вересові меди». Поетичність і притчевість творів Надії Гуменюк, що йдуть від народної традиції, пісенність живих образів і динамічність сюжету не лише відзначають літературні критики, а й глибоко цінують численні прихильники.

Роман «Танець білої тополі» поєднав у собі минуле й сучасність, ліричну любовну історію й захопливу інтригу. І дві, здавалося б, такі різні людські долі … Вероніка Величко – вихованка дитячого будинку – побачила на старій післявоєнній фотографії … саму себе. Як опинилося це фото у дивній кімнаті без вікон, де порядкує старий чоловік, схожий на Бога, та які приголомшливі знахідки чекають на Ніку попереду?
Дівчина з міста, яка на все життя зберегла у серці любов і ласку тільки няні Нати із сиротинця та яка, навіть ставши безхатьком, не перестає опікуватися тими, хто слабший, зокрема безпритульними тваринами… Старий сільський костоправ, якого в дитинстві врятував від каліцтва мандрівний лікар, і його єдина на все життя кохана Вишенька – панна з багатого маєтку… Хто вони одне одному, ці люди з різних епох? І чи перетнулися б їхні шляхи, якби не біла тополя на горі, посаджена двома закоханими багато років тому?

Чарівна львів’янка і талановита письменниця, Наталія Гурницька своїм дебютним романом «Мелодія кави у тональності кардамону» довела, що ніжний і витончений, як старовинне мереживо, український жіночий роман впевнено випереджає закордонних конкурентів у яскравих обкладинках. І сьогодні чарівна мелодія кави, що розповідає історію юної городянки, яка жила і кохала серед кам’яниць і брукованих вулиць міста Лева в середині позаминулого століття, зазвучить знову. У новій тональності – тональності сподівання … Довгоочікуване продовження улюбленої історії – роман «Мелодія кави в тональності сподівання».
Анна таки вирвала в долі надію на майбутнє без Адама. Не білий панський будинок з кам’яними колонами, де вона тепер господиня, не поважний статус удови заможного шляхтича, не багатство чи впевненість у завтрашньому дні, а дитину від Адама, яку носить під серцем. Заради цієї дитини могла б жити, бо живуть же якось інші. Слабка жінка. Чи здужає вона вгамувати біль утрати й навчитися жити без Адама, чи зуміє завершити чоловікові справи та допомогти зрадженій у першому коханні кузині, чи відгукнеться її серце на знову почуту мелодію любові?




Герої новел Ірини Савки з книги «Шипшинове намисто» - прості звичайні люди, зі складними, часто поламаними долями і зраненими душами. Їхні історії нанизуються одна на одну і творять справдешнє шипшинове намисто — червоного кольору кохання, з гострими колючками болю, розчарування, втрати. У цих новелах так багато правди життя, як у самому житті. І стільки ж любові до людини.









Подейкують, горлиці будують свої гнізда лише там, де живуть щасливі люди… Дарина пишалася своєю родиною, красунею донькою, яка навчалася в університеті. У минулому два роки заробітчанських поневірянь в Італії заради майбутнього сім’ї. Роботи Дарина не цуралася ніякої – і ось тепер повертається… Та чому в гостинці, солодких великодніх італійських «голубах», їй вчувається гіркота? Через побачене вдома, через спогади, що не дають спати? Чи через маленьке життя десь під її серцем?.. Про це читайте в книзі української письменниці та публіцистки Лесі Олендій «Гніздо горлиці».





Є письменники, які вриваються в літературу стрімко, рвійно, а є, які входять тихою ходою і залишаються там, неначе були в ній одвіку. Саме такою є Валентина Мастєрова, авторка роману «Смарагд», який радимо вам прочитати.
У хвилину відчаю він, син парторга колгоспу і циганки, що ходила з табором, вигукне: «Я і сам не знаю, хто я, але не злодій – це точно!». У нього було багато імен. Він був Даньом, Данком, Данилом, отцем Варфоломієм, але найближчим до душі було йому ім’я Смарагд – ім’я каменю, з якого, за легендами, зроблена чаша страждань Христа, ім’я кольору лісів і луків рідного Полісся, кольору життя і надії…
Коли в Афганістані смерть зазирне в очі, жалкуватиме лише, що помре, так і не пізнавши справжнього кохання. А коли виживе і кохання постукає у змучене серце - злякавшись своєї немочі, відштовхне вимріяне почуття. Та чи вдасться побороти любов йому, тепер уже ченцю Варфоломію, що дав обітницю служити Господу і людям?

Дорогі, милі, чарівні білоцерківчанки, чекаємо вас у нашій бібліотеці й зичимо приємного читання! І пам’ятаймо: це – наша весна!

 Читайте частіше, друзі, будь ласка!
Про вічне кохання гарні слова!
Чарівна і дивна чекає вас казка
І сяйвом своїм вас зігріє вона!

Кожного дня, ви друзі, читайте!
Ласкаві слова про почуття!
Від усієї душі ви кохайте!
І хай буде радісним ваше життя!


  

Немає коментарів:

Дописати коментар