Днями відбулися загальні збори Білоцерківської єпархії УПЦ МП. Упродовж двох годин обговорювали незвичне, як на сучасні реалії, питання: про шкідливість конкретної художньої книжки.
Ідеться про збірку оповідань “Новосвітські батюшки та матушки” місцевого автора Олександра Виговського. Доля цієї невеличкої книжки парадоксальна: вона вийшла друком іще в травні (тоді ж відбулася публічна презентація), причому не без допомоги місцевого осередку Московського патріархату – кілька його священиків вичитували її й виступали консультантами. Натомість сьогодні деякі “православні активісти” з місцевих вимагають визнати збірку вкрай шкідливою, а письменника – мало не єретиком.
Уже мав місце другий етап “церковного розслідування”: було організовано єпархіальні збори з участю всіх ієреїв Білоцерківської єпархії. Що цікаво: перед початком заходу один із працівників єпархії, який підтримував вихід “Новосвітських батюшок та матушок”, запитав у присутніх колег, хто з них читав ці оповідання, – руку підняли двоє присутніх. Одначе це не завадило ухвалити рішення про так звані “братські догани” всім причетним духовним особам, не знімаючи питання їхнього покарання через церковний суд. Також ієреї вирішили звернутися до предстоятеля УПЦ МП Онуфрія. Крім того, вони хочуть визнати книжку Олександра Виговського антихристиянською; вилучити весь тираж із міських бібліотек; через інтернет та інші ЗМІ звернутися до громадян, які встигли придбати її, аби віддали, куди скажуть; опісля чого зібраний наклад знищити, хоча на спосіб не наголошується; меценату ж, який профінансував вихід збірки, вимагається поставити “на вид”.
Деякі фанатики серед “православних активістів” побачили в “Новосвітських батюшках та матушках”… хулу на Богородицю. Читачам, не посвяченим у тонкощі нашого релігійного життя, поясню, що такий гріх відповідно до церковних правил дуже важко замолити. Свідки розповідають, що на засіданні лунали такі вислови:
– Ми можемо пробачити Іванові Нечуєві-Левицькому його повість-хроніку: це ж геній української літератури. Але хто такий Олександр Виговський?
– Більше того: “Старосвітські батюшки та матушки” є художньо опрацьованими фантазіями, натомість білоцерківський писака брав життєву правду й очорнював її, змішував зі своїми брудними вигадками! … Автор цих рядків прочитав усі 65 оповіданнячок сьомої за ліком книжки Олександра Виговського. Тож можу засвідчити, що в ній ані на грам немає того, у чому її звинувачує клір Білоцерківської єпархії УПЦ МП. З іншого боку, мені зрозуміло, чим “Новосвітські батюшки та матушки” розлютили наших “москвофілів”. Покійний священик Гліб Якунін (свого часу відлучений од РПЦ) якось насмілився сказати: “У Росії ніколи не було справжнього православ’я – у нас укоренилась язичницька церква православного обряду”. Чи ненайголовніший доказ цього – ставлення вірян до священиків, бачення їх не як помічників у непростому шляху до Всевишнього, а людей вищого сорту – “язичницьких божків”, за висловом Гліба Якуніна. В оповіданнях Олександра Виговського святих отців та їхніх дружин зображено як звичайних людей із притаманними їм емоціями, прагненнями та слабкостями. Оце й роздратувало духовенство МП: воно ж звикло бачити вірян уклінними, а тут така “десакралізація”! І, либонь, мають слушність ті, хто читав оповідання: мовляв, життєві колізії кліру змальовано з гумором, добротою, ще й із хорошим знанням предмета. Річ у тому, що автор “Новосвітських батюшок та матушок” сам є багаторічним православним парафіянином. Очевидно, фанатична поведінка “православних активістів” є безпосереднім відображенням того мракобісся, що заполонило суспільство сусідньої держави та РПЦ. Можливо, найправильніше було б не звертати уваги на “церковне розслідування” в Білій Церкві. Проте, вийшовши на зв’язок із письменником Олександром Виговським, почув тривожне: “Мене, як непублічну людину, ця ситуація поки що не дуже переймає. Одного боюсь: аби хату не спалили …”.
Володимир БАНЯС, “Сільські вісті” (№18 (19284)
Ідеться про збірку оповідань “Новосвітські батюшки та матушки” місцевого автора Олександра Виговського. Доля цієї невеличкої книжки парадоксальна: вона вийшла друком іще в травні (тоді ж відбулася публічна презентація), причому не без допомоги місцевого осередку Московського патріархату – кілька його священиків вичитували її й виступали консультантами. Натомість сьогодні деякі “православні активісти” з місцевих вимагають визнати збірку вкрай шкідливою, а письменника – мало не єретиком.
Уже мав місце другий етап “церковного розслідування”: було організовано єпархіальні збори з участю всіх ієреїв Білоцерківської єпархії. Що цікаво: перед початком заходу один із працівників єпархії, який підтримував вихід “Новосвітських батюшок та матушок”, запитав у присутніх колег, хто з них читав ці оповідання, – руку підняли двоє присутніх. Одначе це не завадило ухвалити рішення про так звані “братські догани” всім причетним духовним особам, не знімаючи питання їхнього покарання через церковний суд. Також ієреї вирішили звернутися до предстоятеля УПЦ МП Онуфрія. Крім того, вони хочуть визнати книжку Олександра Виговського антихристиянською; вилучити весь тираж із міських бібліотек; через інтернет та інші ЗМІ звернутися до громадян, які встигли придбати її, аби віддали, куди скажуть; опісля чого зібраний наклад знищити, хоча на спосіб не наголошується; меценату ж, який профінансував вихід збірки, вимагається поставити “на вид”.
Деякі фанатики серед “православних активістів” побачили в “Новосвітських батюшках та матушках”… хулу на Богородицю. Читачам, не посвяченим у тонкощі нашого релігійного життя, поясню, що такий гріх відповідно до церковних правил дуже важко замолити. Свідки розповідають, що на засіданні лунали такі вислови:
– Ми можемо пробачити Іванові Нечуєві-Левицькому його повість-хроніку: це ж геній української літератури. Але хто такий Олександр Виговський?
– Більше того: “Старосвітські батюшки та матушки” є художньо опрацьованими фантазіями, натомість білоцерківський писака брав життєву правду й очорнював її, змішував зі своїми брудними вигадками! … Автор цих рядків прочитав усі 65 оповіданнячок сьомої за ліком книжки Олександра Виговського. Тож можу засвідчити, що в ній ані на грам немає того, у чому її звинувачує клір Білоцерківської єпархії УПЦ МП. З іншого боку, мені зрозуміло, чим “Новосвітські батюшки та матушки” розлютили наших “москвофілів”. Покійний священик Гліб Якунін (свого часу відлучений од РПЦ) якось насмілився сказати: “У Росії ніколи не було справжнього православ’я – у нас укоренилась язичницька церква православного обряду”. Чи ненайголовніший доказ цього – ставлення вірян до священиків, бачення їх не як помічників у непростому шляху до Всевишнього, а людей вищого сорту – “язичницьких божків”, за висловом Гліба Якуніна. В оповіданнях Олександра Виговського святих отців та їхніх дружин зображено як звичайних людей із притаманними їм емоціями, прагненнями та слабкостями. Оце й роздратувало духовенство МП: воно ж звикло бачити вірян уклінними, а тут така “десакралізація”! І, либонь, мають слушність ті, хто читав оповідання: мовляв, життєві колізії кліру змальовано з гумором, добротою, ще й із хорошим знанням предмета. Річ у тому, що автор “Новосвітських батюшок та матушок” сам є багаторічним православним парафіянином. Очевидно, фанатична поведінка “православних активістів” є безпосереднім відображенням того мракобісся, що заполонило суспільство сусідньої держави та РПЦ. Можливо, найправильніше було б не звертати уваги на “церковне розслідування” в Білій Церкві. Проте, вийшовши на зв’язок із письменником Олександром Виговським, почув тривожне: “Мене, як непублічну людину, ця ситуація поки що не дуже переймає. Одного боюсь: аби хату не спалили …”.
Володимир БАНЯС, “Сільські вісті” (№18 (19284)
Немає коментарів:
Дописати коментар