Показ дописів із міткою журнал "Дніпро". Показати всі дописи
Показ дописів із міткою журнал "Дніпро". Показати всі дописи

середа, 3 лютого 2016 р.

Січневий вертеп журналу "Дніпро"


    Друзі, до бібліотеки надійшов перший номер літературно-художнього журналу "Дніпро". У січневому вертепі часопису ви зустрінетеся зі "Сніговим янголом"; пізнаєте чари карпатських мольфарів у фентезійному оповіданні "Але жити, поки жити"; проникнете в чудернацькі думки "Доктора Серафікуса"; спробуєте розшифрувати символіку "Сірих метеликів". А ще - зачаруєтесь пейзажною лірикою сучасних поетів, серед яких - Костянтин Мордатенко з віршем "Між ребрами лик Христа ...". В огляді патріотичної лірики сучасних українських авторів - вірш молодого білоцерківського поета Ігоря Растівського :






Зимовий вечір
Сивою стіною
Стоїть переді мною
І мовчить,
Як воїн-одинак
На полі бою...
А над землею
Білий сніг летить.

А я кохаю...
Пристрано, нестримно.
І без причини сам собі кажу:
"Ні...
Вже ніколи
Так не буде зимно..."
Для тебе лиш цю згадку бережу.

А коли скрізь
Симфонія весняна 
Лунатиме рум'яно
У серцях - 
Лиш посіріє день,
Ти встанеш рано,
Щоб назбирати 
Квітів у полях.

Ія знайду
Тебе за небокраєм,
І розповім усе
Та поміж трав...
Казковий вечір
Стиха нагадає,
Як я тебе навіки покохав.

Тож, одягайтеся тепліше й вирушайте в незвідану країну кохання, ніжності, містики й див від журналу "Дніпро"!

понеділок, 23 листопада 2015 р.

Костянтин Мордатенко став поетичним відкриттям «Дніпра»


“… Осінь навіть крізь похмуро-сірі дощі світиться жовтим листям, а під теплим промінням  і зовсім стає золотою, як і новий номер “Дніпра” – з чарівною осінньою поезією від класиків і сучасників …”, – такими словами починає анонс свого чергового номера популярний український літературно-художній журнал.
    Раді повідомити, що поетичним відкриттям часопису став наш краянин, відомий білоцерківський літератор Костянтин Мордатенко, який “мов блакитний розхристаний день” увірвався на його сторінки.
        З чим усіх нас і вітаємо! :)

я - блакитний розхристаний день,
крапельками весь дощик розвісив,
я навчився зелених пісень
у травневому буйному лісі,

я у тиші позичив сурму,
запросив білогриві каштани,
і мелодію сонця гучну
видував так, немовби востаннє,

молоком напував цвіркунів,
і тяглися хмарки, як прочани;
і скидалися на бистрині
коропи скрипковими ключами ...

*      *     *
ой, синочки, сини,
не лежіть на стерні,
на цупкому морозі;
на вівтар крижаний
з неба падає сніг,
що розтоплюють сльози;

ой, синочки, сини,
ви вже виспались, ні?
вже посходились гості;
тільки спів жалібний,
в батька очі страшні,
вітер з пройми голосить.

ой, синочки, сини,
а одного поніс,
він стоїть в мене досі:
наче янгол сумний,
посміхався мені, звідки взялися сльози ...