7 липня минуло 90 років від дня народження відомого українського режисера, актора, знавця театру і невтомного його пропагандиста, Заслуженого діяча мистецтв України Івана Васильовича Казнадія (1925-2006).
Працюючи в театрах Києва, Кіровограда, Львова, Дніпропетровська, Миколаєва він невтомно втілював у життя високі романтичні традиції корифеїв - Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Івана Карпенка-Карого та свого наставника Мар'яна Крушельницького.
За більше, ніж півстоліття успішної діяльності створив яскраві сценічні образи, поставив багато вистав, найвідоміша з яких "Фараони" Олександра Коломійця. Крім того, організовував різноманітні фестивалі, писав сценарії до визначних подій, був членом журі конкурсів-оглядів театральних колективів "Вересневі самоцвіти", "Театральна весна".
Насолодитися творчістю талановитого митця мали змогу і жителі нашого міста. В період з 1978 по 1985 роки, як головний режисер Київського обласного музично-драматичного театру імені Панаса Саксаганського, створив на його сцені спектаклі: "В степах України", "Платон Кречет" Олександра Корнійчука, "Дикий ангел" Олексія Коломійця, "Майська ніч" Миколи Гоголя; провів урочистості з нагоди 45-річного ювілею білоцерківського театру та бенефіс до 60-річчя Заслуженого артиста України Андрія Скиби.
На жаль, білоцерківський період біографії знаного майстра сцени висвітлений дуже мало, але деякі матеріали і світлини можна знайти в книзі "Театр як життя" Заслуженого артиста України Володимира Рєпіна. Крім того, у білоцерківському храмі Мельпомени і дотепер радують глядачів своєю неперевершеною грою актори, які були зайняті в спектаклях відомого постановника - тоді початківці, а сьогодні Заслужені артисти України Анатолій Бевз та Іван Калиниченко.
"...Я приїхав у Шостку, де гастролював наш театр, і був присутній на генеральній репетиції вистави "В степах України" О. Корнійчука. Якою ж несподіванкою була для мене незнайома постать діда Остапа. Всіх пізнав - його ні. Головний режисер Іван Казнадій зумів настільки вселити в Івана (Калиниченка) впевненість у своїй обдарованості, що 25-річний парубок перетворився на немічного старого діда. Це було початком злету..." (В. Рєпін "Театр як життя").
Правду гласить народна мудрість: фарби блякнуть, імперії розпадаються, а справжні талант і мудрість, посіяні на терені жіття, проростають у вічність.