Друзі, сьогодні розпочався Новий рік за китайським місячним календарем. Дерев'яну Вівцю, що була символом минулого року, змінила артистична, епатажна Вогняна Мавпа. Що принесе з собою цей рік? Напевно кожен із нас задає собі таке питання, все-таки покладаючи надії на мир, удачу, добро ... А ще глибоко віримо у вирішення безкінечних проблем, які постають перед нами. Нині нас, бібліотекарів, хвилює питання існування бібліотеки: чи утримається вона як соціальна структура, як відбуватиметься її трансформація, як вплине на її життя розпочата в Україні децентралізація ... Та впевнені в одному: яких би змін не зазнала бібліотека - книга житиме вічно, як і люди, що читають. Оптимізму в цьому питанні додала й публікація Юрія Микитенка в журналі іноземної літератури "Всесвіт" (№11-12, 2015 рік). Оскільки кожна думка шеф-редактора дуже близька нам, додає віру, тому пропонуємо цю статтю вашій увазі:
"Відколи великий Ґете сформулював поняття Weltliteratur (світової літератури), не згасають дискусії навколо цього терміна й літературознавці всіх країн дискутують, у якому саме ракурсі слід розглядати національні літератури. Теоретики, починаючи від Дерріда і базуючись на більш ранніх філософських ученнях, пробували довести, що саму літературу найменше цікавлять власне читачі, що закони розвитку літератури іманентні, підпорядковуються своїм внутрішнім типологічним і генетичним правилам, лежать в інтертекстуальних площинах. Але невідомо, чи запитували теоретики самих письменників і читачів, чи байдуже їм, прочитають їхні рядки чи ні!? Звісно ж, питання риторичне. Звернімо увагу на читача. Я бачив у нью-йоркській підземці, як люди масово читають книжки від Умберто Еко до Бродського і Стівена Кінга (останніми роками, звісно, частіше побачиш електронну книжку), був свідком, як молоді й старі канадці масово йдуть у торонтську районну бібліотеку, щоби, сьорбаючи незмінну каву, провести кілька годин вихідного дня за книжкою. Там бібліотека виглядає як ізолоьована в тиші велика зона торговельного молу, на кшталт київського "Ocean Plaza" чи "Магеллана". Сидять, гортають сторінки, тихенько гомонять, підходять до стелажів з книгами, радяться з бібліотекарями. Важко виділити якусь літературну стежку, якою там ідуть читачі; бачив усе, що завгодно: і греко-римську класику, і Коран, і Рушді, і європейський романтизм і французький реалізм, і Джойса, і Толстого з Достоєвським, і Кавафіса і П'юзо, і Поланека в купі з Сарамагою ... В українському інституті в Чикаго спостерігав, як розходяться з бібліотеки українські кобзарики, збірки поезій наших класиків та й сучасних авторів на чолі з Юрком Андруховичем. Однак в Чикаго було українське "село", а не торонтська "районка".
