"... Що там якісь невідомі, а може, й навмисне вигадані, англійські королі, австрійські герцоги та французькі принцеси! Сіцілія, Мессіна, Палестина! А от тут, у Білій Церкві, он праворуч, стоїть церковця, а от ліворуч — костьол, так це і є та церква, де молився Кочубей, якому гетьман Мазепа зрубав голову, а це той костьол, який раніше був замком, в якому сидів перед стратою Кочубей, про якого в книжці Пушкіна так і сказано:
В высокой башне под окном,
В глубоком, тяжком розмышленье
Оковал Кочубей сидит
И мрачно на небо глядит.
Он вона, та вежа. Та, що ліворуч ...
... Ввечері Юра сидить над товстезним томом Пушкіна, розгорнутим на поемі «Полтава». Невже ж таки правда, що все це, про що тут написано, справді відбувалося якраз тут, де живе зараз Юра, де він щодня ходить, де, може, він зараз сидить? І невже те, що було,— справді колись таки було? 