Живий і гарний. З теплими руками.
Його тут знали птиці і гриби.
Боялись риби.
А тепер він камінь.
Той камінь в спеку теплий теж. Але.
Хоч добрий скульптор ані в чім не схибив,
для серця камінь - місце замале.
І не бояться риби.
А все так само. В лузі ходить кінь.
І Рось як Рось, як річка, а не Лета.
І дощ іде. Шукає той курінь.
І сонце встало. Жде того поета.
Ліна Костенко
