Шлях - мученика, доля - патріота

Сьогодні виповнюється  155 років від дня народження видатного українського поета, прозаїка, перекладача і публіциста кінця ХІХ — початку ХХ ст.  ПАВЛА АРСЕНОВИЧА ГРАБОВСЬКОГО.

Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але  яскраве життя. Із 38 прожитих років лише 18 пройшли на волі, а решта – під наглядом поліції, в царських тюрмах та сибірському засланні.

Відбуваючи покарання в Якутську, політичний в’язень із гіркотою і тугою зазначав: «Можна б вирватися звідси, написавши прошеніє на тему «Грех юности моей и неведения моего не помяни», але такого прошенія не можу написати і не напишу. Значить, сиди, і «нічогісінько не жди», – закінчував він словами  Тараса Шевченка. Поет трагічної долі Павло Грабовський ніс тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за свободу рідного народу. Він не встиг здійснити й сотої  частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його у слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою.

         Хоч прах письменника залишився лежати в сибірських снігах, до України повернулося його слово.

Темний  гай  додолу  хилиться,
Буйне  листя  опада;
Різва  пташка  не  осмілиться
В  поле  вилетіть  з  гнізда.

Тільки  галич  перелякана
Скиглить,  зграями  шуга;
З  жалібного  її  каркання
На  душі  росте  нудьга.

Сльози  осені  журливої,
Що  минули  ясні  дні,
Се  —  плач  долі  нещасливої,
Що  судилася  мені.

1900  —  1902