Знахарка троякої ружі

                                   “Я сапер, а не мінер історії”

                                                               Марія Матіос             

Марія Матіос – знахарка, що своїми повістями творить трояку ружу національного буття, яка різними творами - кольорами демонструє його різноманіття, “бо хоч і думаєш, що ружа рожевий колір має. А воно ні. На то вона і трояка ся називає. Так і життя. То гарне тобі покажеться, то жовте, а там дивися загориться червоним. Ніколи  не знаєш, яку фарбу завтра уздриш. Чекаєш однієї, а вона тобі показує другу” (“Солодка Даруся”).

Її називають то “Стефаником у спідниці”, то українським Маркесом, чи Фолкнером, проте сама письменниця різко відкидає будь-які порівняння, стверджуючи, що вона пише, як Марія Матіос.

 

Так, вона пише багато і по - всякому, але  не вміє писати погано чи нецікаво. Її письмо завжди стильне, розкішне і конкурентне, і є остаточним доказом існування української людини, нескореної української душі.

Художню прозу письменниці можна поділити на дві великі групи. Одну з них можна було б назвати “українським епосом чи гуцульською сагою”. Йдеться про повісті: 

         “По праву сторону твоєї слави” (1993) ; 

         “Нація” (2001) ; 

         “Солодка Даруся” (2003) ; 

         “Майже ніколи не навпаки” (2008) ; 

         “Москалиця” (2008) ; 

           “Черевички Божої матері” (2013).

В усіх творах переплітається історія та доля окремих людей, що живуть на окраїнах і межах чужих держав та імперій, які потрапляють в жорна кривавих історичних подій та обставин, трагічних, як міжлюдських, так і міжнаціональних взаємин, протистоянь.

До другої великої групи можна віднести повісті:

“Учора нема ніде” (1996) ;

         “Смак пристрасті” (1996) ;

         “Життя коротке, щоб сказати ні” (2000) ;

“Бульварний роман” (2003) ;

         “Щоденник страченої” (2005) ;

         “Мама Маріца” (2005).

В цих повістях основним мотивом є кохання, пристрасть, материнська любов та страждання жіночої душі. Для них характерним є бажання осягнути художніми засобами психологічні глибини причин кохання, любові та ненависті, людських страждань, інколи на межі патології.

Усю творчість Марії Матіос пронизує ще одна риса, характерна для її сюжетів : її герої змушені робити вибір. Вибір у лабіринті між життям і смертю, між любов’ю та ненавистю, прощенням, християнським милосердям та жагою помсти. Тому в прозі немає однозначних постатей, кожна з них багатогранна своїм життєвим досвідом.

Дещо осібно в палітрі прози стоять повісті: 

“Фуршет від Марії Матіос” (2002) ; 

“Кулінарні фіглі” (2009) ; 

“Містер і місіс Ю в країні укрів” (2006).

В них письменниця прагнула освоїти різні жанри літератури. А повість “Вирвані сторінки автобіографії” (2011) може бути великим дослідженням долі письменниці  на фоні історії, зустрічей і прощань, творчого горіння, мистецького неспокою.

Перші спроби в літературі Марія Матіос починала з поезії, яка жила в ній ще з дитинства. Вже в 15 років надрукувала свої перші вірші, що в 1983 році вийшли збіркою “З трави і листя”.  Так вона ввійшла в українську літературу як поет - “вісімдесятник”.

Її поетична творчість знайде продовження в збірках:

 “Вогонь живиці” (1986) ;

        “Сад нетерпіння” (1994) ;

        “Десять дек морозної води” (1995) ;

        “На Миколая” (1996) ;

“Жіночий аркан” (2001) ;

“Жіночий аркан в саду нетерпіння” (2008).

         Твори письменниці перекладені англійською, італійською, німецькою, французькою, румунською, білоруською, польською, російською, азербайджанською, сербською, хорватською, японською.

Її повість “Солодка Даруся” є найрезонанснішою з українських книг часів незалежності України. Цей твір у 2005 році відзначено Національною премією України ім. Тараса Шевченка. Дмитро Павличко назвав її “найзагадковішим, найпечальнішим, і найправдивішим творінням з усієї сучасної української літератури… Це справді безодня, куди страшно, але необхідно заглядати”.

Марія Матіос продовжує творити. Вона в пошуку нових ідей, образів, засобів художнього вираження світу. Ось нещодавно  на книжкових полицях нашої бібліотеки з’явилась її нова повість “Черевички Божої Матері”. Це новий фрагмент із величної епічно - міфологічної саги письменниці, який пов’язаний із повістю “Москалиця”. Повість написана, як притча про добро і зло, про любов і страх, про своїх і чужих ...

В ній - історія дівчинки Іванки, відображена на фоні складних  історичних процесів на теренах Західної України. Була румунська влада, польська, а тепер ось прийшли “красні комісари” й пообіцяли, що всі будуть рівні, в селах будуть колгоспи. А обіцянки закінчились репресіями, селян насильно змушують полишати домівки. Радянська влада вважає їх неблагонадійними елементами, куркулями, націоналістами.

В повісті наївні “дивні герої” стають свідками страшних історичних катастроф, що пережила Західна Україна під час Другої світової війни. І наслідки цих трагедій мають значення для розуміння сучасної України, як країни, що розплачується за минулі гріхи.

Особливо актуальними твори письменниці є сьогодні, коли в Україні проливається безневинна кров. В передмові до російського видання “Солодкої Дарусі” Марія Матіос висловилась : “Мені дуже зле, коли мінними полями нашої історії замість саперів ідуть шеренги грубих і безпардонних мінерів. Тих, хто не боїться ні совісті, ні Бога, збурюючи людей одне проти одного не задля самих людей, чи якоїсь Великої істини, а задля своїх корисливих цілей на дуже коротких дистанціях. Понад усе я хочу перервати цю згубну традицію колишніх розколів, провокацій. І зробити це Словом, яке змушує Думати”.

Вчитайтесь в книги Марії Матіос. І Ви отримаєте відповідь на питання : хто такі “бандерівці”. І тоді нікому нас не роз’єднати, бо “Україна – єдина”!

                                                                        В. Шевчук, бібліотекар